|
|
|
Валентин Ткач
До мене прийшло незбагненне усвідомлення, що того дня, 30 років тому закінчилось моє життя, закінчилось буденним очікуванням, коли розвантажать машину з пивом, я його вип’ю та спущусь у Вижницю. Відтак, що було зі мною потім: мої жінки, мої діти, складені вірші, подорож до Парижу, пісня про Довбуша, яку я співав в Абхазії, захист дисертації і все, все, все – це лише окремі доповнення, штрихи до життя, яке вже відбулося.
|